Хто з батьків не мріє, щоб його дитина виросла найрозумнішою, найвродливішою, найсильнішою, найдобрішою, і наймужнішою, хто не сподівається, що люди поважатимуть сина чи доньку за працьовитість і знання справи, за вихованість. Одним словом, ми мріємо про всебічну досконалість наших дітей.

Усебічний, гармонійний розвиток – наш ідеал. Ідеал і сімейного, і суспільного виховання. Але скільки треба наполегливої та кваліфікованої праці батьків і вчителів, щоб наші діти ввібрали все багатство інтелектуальної, моральної та культурної спадщини, виробленої людством. Виховувати – це значить творити людину.

Інтерес до життя, певні риси та якості особистості треба закріплювати. І тут головне не тільки приклад старших, а необхідне і власне тренування дитини в моральних вчинках.

Кожна сім’я не хоче, щоб його дитина виросла жадібною, грубою, злою. І все ж таке трапляється навіть у гарних родинах. Чому?  Батьки просто-напросто не розуміють, звідки береться доброта чи егоїзм, гуманність чи байдужість. Виростити дитину нелегко. Доводиться багато чим жертвувати. Добре, якщо жертви розумні. Пожертвуйте, наприклад, поганими звичками.

Зверніть вашу увагу на дитячі емоції. Позитивні емоції. Негативні емоції. Поставте ці слова в дві колонки. Скільки разів ви сьогодні дитину: хвалили – докоряли; заохочували, підбадьорювали – пригнічували; цілували – звинувачували; обіймали, гордилися, засуджували та лаяли – залишали без чогось необхідного.

Сім’я – це основна соціальна інституція, відповідальна за якісну підготовку дітей до опанування життєвої компетенції. Родина має право розраховувати на допомогу держави у реалізації конституційних прав і гарантій щодо отримання дітьми якісної і доступної освіти, водночас потребує порад, дотримання яких забезпечить цілісність і неперервність освітнього впливу на дітей. З перших днів появи дитини на світ сім’я покликана готувати її до життя та практичної діяльності, в домашніх умовах забезпечити розумну організацію її життя, допомогти засвоїти позитивний досвід старших поколінь, набути власного досвіду поведінки й діяльності.      Оскільки мета виховання підростаючого покоління – формування всебічно розвиненої особистості, сім’я, як і школа, здійснює моральне, розумове, трудове, естетичне і фізичне виховання

Визначаючи школу провідною ланкою виховання дітей та учнівської молоді, варто зазначити, що без партнерства із сім’єю ефективність виховання буде низькою. Саме в родині створюються умови для розвитку і соціалізації дитини, опанування нею духовно-моральних цінностей.  Оскільки батьки намагаються діяти відповідно до власних уявлень про виховання й розвиток особистості, то завдання полягає у тому, щоб ці уявлення не стали гальмом на шляху пошуку розуміння дітей, які зростають у такому мінливому світі, а навпаки, їх слід постійно розвивати й поглиблювати у правильному напрямі, тобто забезпечувати їх ґрунтування на знанні основ психології вікових та індивідуальних особливостей дитини, закономірностей її розвитку й сприянні гармонійному наповненню внутрішнього світу дитини.

Співдію „діти – батьки – вчителі” необхідно вибудовувати на принципах взаємоповаги, довіри, відповідальності та рівноправному партнерстві. Ми повинні не просто „наповнювати” дітей знаннями, а створювати спільними зусиллями таке розвивальне середовище, де б дитина тренувала свою психіку, навчалася б діяти у різних життєвих ситуаціях та здобувати знання – не втручання, не управління, а співучасть у розвитку дитини.