У вихованні дітей (та й у спілкуванні з дорослими) говорити «ні» – необхідно. Але важлива форма: варто встановлювати межі в безпечній формі, без агресії. Якщо батьки в дитинстві пережили тривале психологічне чи фізичне приниження,
є ризик що вони асоціюють владу лише з негативом та небезпекою, а тому уникають авторитетного виховання та можуть впадати в іншу крайність – вседозволеність.
Важливо втримати баланс і не впасти в крайнощі. Влада в турботливих руках не є небезпекою, а є опорою й захистом для дитини, є тими межами, в яких їй почувається безпечно.
Саме тому не варто боятися слова «ні». В більшості, нас не вчили цьому слову в дитинстві, але вчитися ніколи не пізно. Батьки мають повне право встановлювати дитині межі, казати «ні» і пояснювати чому «ні», щоб дитина розуміла наслідки дій, а не керувалася страхом покарання. Щоб вона боялась небезпеку, а не батьків.
Втім, варто бути готовими, що дитина теж буде вчитися говорити це важливе слово – і тут уже вмикається вміння чути одне одного й домовлятися, не втрачаючи авторитет дорослої людини.